Гринівська церква

Письмова згадка за Гринівку відноситься до 1665 року. Саме тоді це село було подароване царем Олексієм Михайловичем Києво-Печерській Лаврі, на прохання архімадрита Гізеля. Інокентій Гізель був досить освіченою людиною. 1642 р. закінчив Києво-Могилянську академію, навчався за кордоном, був професором і ректором. З 1656 року архімадрит. Його батьківщина - містечко Сміле сусіднього Роменського району. На батьківщині намагався бути якомога частіше. Тут був його будинок. Кімната, в якій він  перебував найдовше, була вимазана із середини воском. Тут він писав наукові філософські праці «Мир з Богом людині», «Синоптис». Тож і звернувся він до царя-батюшки, аби той віддав у підданство Лаври його рідне містечко і навколишні села. Прохання Гізеля, як відомо, було виконано. Про це свідчить текст царської грамоти:

«Пожалували ми нашої царської величності богомілля із Києво-Печерського монастиря архімадрита Інокентія Гізеля з братією, що в нинішньому 1665 р. бив чолом нам, великому государю.., що Печерський їх монастир від ворогів весь розорений без остатку, а маєтності, які були до того монастиря, всі попалені, а зараз їм харчів і одягу взяти немає де, і служби Божої відправляти нізащо.

А тому нашої царської величності гетьман і боярин Іван Брюховецький то того їх Печерського монастиря дав містечко Смілую із селами Чернеча Слобода, Томашівка, Гринівка, Беседівка, дати нашої царської величності сверхувальну(?) грамоту.

І ми, великий государ, цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Великої і Малої і Білої Русі самодержець, Києво-Печерського монастиря архімадрита Інокентія Гізеля з братією пожалували - містечко Смілую з чотирма селами Чернеча Слоблда, Томашівка, Гринівка, Беседівка до Печерського монастиря надати повеліли.

І по нашій государевій милості архімадриту Інокентію Гізелю з братією тим містечком володіти і прибутки всякі імєть, окрім козацьких дворів і земель та угідь до тих маєтків, доки вотчинні їх села на тому боці Дніпра після розорення не відбудуються.

А як відбудуються, тоді то містечко указали ми, великий государ, взяти на нас, великого государя».

Але, як бачимо з подальшого розвитку історичних подій, ці села, в тому числі й Гринівка, міцно закріпилися за Києво-Печерською Лаврою. Влітку 1739 року, Собором Києво-Печерської Лаври у Смілянському маєтку було засновано священне намісництво, якому був підлеглий ще й  Омбишський монастир (с.Омбиш Борзнянського району, Чернігівської області) Тепер, щойно утвореній, так званій  смілівській лаврській волості було підпорядковане духовенство всіх смілянських церков, а також сіл Чернеча Слобода, Томашівка, Гринівка, Беседівка та ще села Буровка (Лебединського повіту), Шилівка (Диканського), Омбиш (Ніжинського), Радичівка (Коронського повіту).

В 1779 році у Гринівці вже було 26 дворів козаків (52 хати), підпомічників - 25 дворів (37 хат), підданих Києво-Печерській Лаврі - 54 двори (86 хат). Останні - піддані - були підселені в Гринівку після отримання Лаврою цього села. До того часу це було виключно козацьке поселення без «казенныхъ крестьянъ».

У 1859 році в Гринівці (на річці Хустці і Воловиці) вже проживало в 191 будинку 1644 особи. Це без врахування оточуючих хуторів. В Якименках, Нелинах, Бардаках, Поповичах, Острівному, Мельниках, Москаленковому, Хрещатику, Серединому мешкало близько тисячі жителів. Лише в х.Повіреному в 20 оселях жило 147 чоловік, в Панченковому - 138, Керасіровому - 69, Закроївщині - 78 душ (10 дворів).

В 1888 році за гринівцями значилося 29 дес. 2230 кв.саж. в трьох наділах по окраїнах села, вигону. Служив він їм для прогону худоби та випасання малих телят, поросят. «У казенныхъ крестьянъ земли, приобретенныя въ личную собственность отъ козаковъ, превышаютъ площадь надельную».  Орну землю селяни через кожних три роки перерозподіляють на ревізійні душі. Сінокоси ж доводилося перерозподіляти щорічно «вследствіе ихъ разнокачественности и стремленія къ управленію ими».

Козацькі і селянські землі були розділені на 4 сівозміни, 3 толочних і одну степову. Толочні навкруги села, а степова - на кордони з Харківською губернією, «въ 9 верстах отъ села. Казенная надельная земля находится около с.Хрещатика, верстахъ въ 18 пашется ежегодно. Степная смена ровная, а остальные бугроватые, прорезаны многими балками и въ годы, богатые весеннею водою, обвалы заносят посевы глиною. Почва на ровных местах черноземная, а по ярамъ и буграмъ глинистая. Земля есть очень плохая, удобрятъ ихъ необходимо, что и делаютъ. У козаков по ярамъ и балкамъ, а у казенных кр-нъ около р. Бышкини есть болотистые сенокосы. Лес мелкий, дровяной: липа, осина, орешникъ. Скотъ пасуть по лесамъ глубокою осенью, когда опадаетъ листъ, считая, что тогда скотъ деревьевъ не портитъ. Иные хозяева продаютъ скотъ на зиму, особенно телятъ».

В цей час до Архангело-Михайлівської церкви прибув священик Феофан Михайлович Павловський, псаломником був Іван Іванович Яновський, посада пономаря була вакантною. До приходу, крім Гринівки, належали три хутори - Луценків, Панченків, Острівний. В чотирьох населених пунктах проживало 1136 осіб жіночої та 1089 чоловічої статі. Народилося у них за рік 51 хлопчик та 48 дівчаток, взяли шлюб 24 молодих пари, померло 82 мирян.

Церкві на той час належало 33 десятини землі. Під церковною садибою було зайнято 5 дес. 800 саж. кв. В будинку для притчу розміщалася бібліотека, церковно-приходська школа грамоти. В селі на той час знаходилася волосна управа та лавка.

Із церковного звіту за 1901 рік бачимо, що особливих змін за останні десять років не відбулося. Церковним старостою на той час був селянин Григорій Іванович Мовчан.

У 1910 році в Гринівці в 185 будинках проживало 1177 осіб. В 102 оселях жили козаки, в 77 - селяни різних найменувань, в 1 - євреї, в 5 - «привилегированные».

В 1912 році в центрі села, неподалік від церкви у глибині подвір`я було побудовано за типовим проектом 1-4 комплектних училищ для Роменського повіту, цегляну сільську школу. Ця будівля є цікавим зразком провінційного модерну на селі. Її включено до зводу пам`яток історії та культури України й поставлено на державний облік як пам`ятник архітектури.

Незабаром відзначатиме свій 125-літній ювілей Гринівська церква св.Михайла. Побудована з дерева, стоїть вона на підвищеному рівному місці в центрі села, неподалік від вулиці на земельній ділянці, яку займає нині місцева школа.

Дерев`яна Михайлівська церква у с.Гринівка відома з 1747 року. У 1883 р. замість неї звели нову дерев`яну на цегляному підмурку, що й збереглася донині. Первісно вона була хрещатою, одноверхою, з дзвіницею на західному фасаді. Під час активного наступу на богослужіння радянської влади в 1930-х роках верхній ярус дзвіниці та світловий восьмерик з верхом зруйнували. Службу в церкві припинено в 1965 році. І з тих пір до кінця радянської доби в ній містився шкільний спортзал. І лише в роки незалежної України, в кінці другого тисячоліття гринівці та жителі навколишніх сіл взялися за відбудову Божого храму. Фінансували реставраційні роботи сільгосппідприємства імені Кірова (с.Гринівка), «Колос» (с.Томашівка), «Мир» (с.Беседівка), «Прогрес» (с.Маршали). Ще не завершилися ремонтні роботи, а отець Анатолій в 1994 році вже розпочав проводити у церкві Богослужіння. Урочисте відкриття реставрованого храму відбулося.

Основне ядро храму п`ятизубне, хрещате. Центром композиції є широкий восьмерик, до якого прилягають гранчастий вівтар і рамена. Обабіч вівтаря є гранчасті зрубики жертовника й дияконника. будівля має скромний декор, виконаний у формах так званого єпархіального стилю другої половини 19 століття: прямокутні вікна мають дощану лиштву з трикутними сандриками. Підвіконна частина стін, відокремлена профільованою тягою, омальована дошками вертикально в стик, решта площин ошальовані горизонтально. Карнизи прикрашені наскрізним різбленням. Ідеологічно домінуючі частини будівлі виділені незвичайними формами віконних отворів: маленьке п`ятикутне віконце в східній грані вівтаря, видовжені п“ятикутні вікна в діагональних гранях центрального восьмерика. Північний та південний причіпки, завершені трикутними щипцями, акцентовані мотивом біфорія. На західному фасаді зберігся чотириколонний ганок оригінальної форми.

Церква складена з соснового брусу на цегляному потинькованому підшурку. Підлога з дощок. Дахи щипцеві по дерев`яних кроквах, укриті покрівельною сталлю. Михайлівська святиня в Гринівці є характерним взірцем церковної будівлі єпархіального стилю в річищі неоруського напрямку історизму останньої чверті ХІХ століття, що вирішена скромними засобами, проте дуже професійно. Ця будівля також досліджена в 1990 році В.В.Вечерським і включена до зводу памяток історії та культури України і поставлена на державний облік з охоронним № 298-СМ.

(Скрипченко І. В., Абаровський І. К Недригайлів­щина: у дзеркалі історії. – Суми: "Собор", 2010.)